Моя земле добродійная,
Наша матір життєдайная.
Ти народжуєш з надіями,
А ховаєш нас з печалями.
Біля озера заснулого,
В тиші простору спокійного
З нами з давнього минулого
Дух стрічається Самійленків.
І слова його прилинули
В наші душі заповітами,
Щоб пишались Україною,
Щоб любили землю рідную.
В кожнім слові ріднім бачили
Красоти скарб незрівнянної.
В кожнім слові – славу пращурів,
Честь і гідність громадянина.
До Самійленка покаятись
Йду, немов до князя Правди.
Правда ж бо блукає десь,
Мов пішла від нас назавжди.
Не прошу тебе пробачити,
Добре знаю, не пробачиш,
Що даєм себе дурачити,
Що ми маєм те, що бачиш.
Що одні заянучарились.
Не своєму дати раду,
Не горбом нажить, а зарились
На майно народне й владу.
Інші мітли взялись рачити,
Проти всіх підняли оргію.
А насправді затабачнити
Помогли свою історію.
І вже акають і чтокають.
Ті, хто мають, метушаться.
Лиш обібрані у спокої –
Їм нема за що бояться.
Покотилося «гуртуймося»,
І терпіння вже по вінця.
Тільки, люди, не купуйтеся
За украдені червінці.
Прийдуть порослі Самійленка
І прополять поле Правди.
І здійсняться мрії Мрійника
Про вкраїнське світле Завтра.
