Серце так радо билось, при кожній зустрічі із нею, воно танцювало в грудях,
воно так дякувало рукам, що її обнімають, воно так дякувало губам що її цілують, воно так дякувало думкам що лише про неї думають... Воно так дякувало очам що лише на неї дивлятся... Воно так радо до її грудей тулилося, наївне закохалося... Я спав міцним сном а воно ні на мить не відпочивало, дивилось сон, про неї... Й лише тихесенько моєму язику шептало:
- Не обідь її, не роби їй боляче, будь з нею!...
Тепер його не впізнаю... Воно уже не просить, та не дякує нікому за ніщо...
- Що сталось? Запитаю в серця. Проте нічого не розказує, замкнулось, й
плаче тихо щоби я не чув... Вімкнув улюблену музику, проте не танцює...
Написав ще один вірш про неї не радіє... Лише коли зайшов на її сторінку та вімкнув фото, воно на мить затихло, замріялось... А потім знову почало плакати... Воно дуже розчарувалось... ЇЇ серцю було не затишно з моїм, воно терпіло скільки могло а потім не витримувало та ні з того ні з сього починало сварки... Накипіло... Воно не ревнувало довіряло... Воно так раділо коли уявляло про дім гніздечко, а поряд літають ластівками дітки...
Хлопчик й дівчинка, навіть думали я називатимуть... Значить не судилось...
Вже сьгодні хотіло покласти харчі до торбинки й почати шукати ту вже
дійсну другу половинку серця! Але ні, не може... Тому що кохає...
06.02.2014р.
Ель Демір відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, якась душороздирающа історія, я нікому не хотів настрою портити... Просто на душі було кепсько... Це бачити знову і знову... Вдячний за перечитування по кілька разів та коментування
Проте любов довготерпить...
