Так тяжко кохати один одного,
Але і в тягар друзями бути.
Люба, я у твого порогу,
Прийшов час меня впустити.
Напевно, варто запалити свічки,
Залишитись тут і двері закрити.
Поговори зі мною, не кричи.
Ми ще не чужі, в мене є ти.
Впусти мила, до свого дому,
Ми повинні про все знати.
Ми скажем все один одному,
Про, що не могли сказати.
Напевно, я краще все забуду
Змирюсь зі своїм життям,
Проте варто вірити в чудо –
Кохання і буде нашим вороттям.
Поки ми з тобою ще не чужі .
Так не просто сказати “Пробач”,
Коли так довго жили у брехні.
Так тяжко на душі, коли чутний твій плач.
Коли один одному брехали ми.
Певно, було б значно краще
Копити образи, проклинати себе завжди,
Давай зупинимо все це, бо буде важще!
Чому ти плачеш щоночі?
Скажи мені кого бачиш ти,
Коли дивишся в мої очі?
Прошу тебе лиш не мовчи.
Залишим всі уламки розбитих мрій.
І з"єднаємо воєдино наші з тобою серця,
І світлі усіх останніх подій,
Поки ми ще не чужі до самого кінця.
