(диптих)
Побратиму Баранникову О.В.
КОМА
Втомлений ранок осіннє віконце
Тихо торкає крилом голубиним,
Хмари клубочать, блукає десь сонце –
Я ж біля ліжка сную без упину.
Груди обвила дротів павутина,
Трубочок бачу на них паволоку,
Поряд комп’ютер шумить без упину:
«Руки затерпли, болять твої боки!»
Певно болять – я допіру не знаю,
Сили немає торкнутися тіла,
Поряд ходжу, коливаюсь, витаю –
Держить на місці мене якась сила.
Поряд дружина змахнула сльозину,
Крапелька гулко упала на руку:
Плаче дружина вже котру годину,
«Кріпись, моя мила!» – прохаю без звуку.
Тихо схилилася люба над ліжком –
Гляну із нею я вкотре на себе,
«Милий! - шепоче вона мені нишком, -
Чуєш, прохаю я Бога і небо…»
«Чую, - безмовно дружину втішаю, -
Власного ж тіла таки доберуся,
Поки ще сили торкнутись немає –
От і броджу тут у мірному русі.
От і броджу, мов вигнанець, близь себе,
Вглядаюсь на руки, на ноги, на очі –
Прокинутись треба, прокинутись треба,
Прокинутись хочу, прокинутись хочу…»
11.11.2013 р.
Ранок
Веселе сонечко ласкаве
До мене глянуло в палату –
От і живу на Божу славу,
От і пора мені вставати.
Болять і мліють мої руки,
Ще не ходили мої ноги,
Та , слава Богу, серце стука –
Прорву всі болі і тривоги.
Моя дружина наді мною
Так близько-близько нахилилась –
Живу ціною дорогою,
Як є любов, є Божа милість…
Говорить все мені дружина
Про діток, родичів, про хату –
А я до них думками лину,
А я так хочу заспівати.
Іде в палату медсестричка,
Несе вітання побратима –
Цілюща мить ця невеличка:
Я вкотре з друзями своїми.
Здається, чайки легкокрилі
Гукають нас на море синє,
Де я пірну в цілющі хвилі
І болі змию по краплині.
18.11.2013 року
ID:
478847
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 11.02.2014 21:39:22
© дата внесення змiн: 06.04.2014 21:37:17
автор: Grigory
Вкажіть причину вашої скарги
|
