«Не було тої Вкраїни, не було й немає»,
Ще й сьогодні у сусідів ворог злий волає
І на сході, вторить йому дехто з українців,
В рідну хату притулившись, нібито чужинці.
Нібито, у полі плугом розум їм зорало,
А можливо з мозку залишилось сало,
Нібито вони у лісі дурману об’їлись,
Чи до нас такими з чужини вернулись.
Винуваті, у безрідних, їх батьки і діди,
Що чад своїх не вберегли від бідоньки-біди,
Найлихої та найтяжчої у цьому світі:
Країни рідної не знати у дитинстві й літі.
Вороги із нас глузують зі злості й забави,
Але ж нам то треба знати дорогу держави,
За милістю не ходити до чужинців в люди,
Не почуватися безрідними, не волати всюди:
«Ой які ж ми безталанні, держави не мали.
Жили вічно у неволі, чужих годували.»
Перестаньте, все не так, не треба брехати,
Візьміть до рук Аркаса і почніть читати.
