Ирина Ханум
ОСЕНЬ,ОСЕНЬ… ЖЕЛТЕЮТ ВИШНИ...
(Из цикла "Воспоминания о Грузии")
Окна может прикрыть и двери?
Что-то сыро опять и зябко.
Ты давно не видал Этери?
Ей наверно одной не сладко.
Гонит осень листву к порогу,
Жёлтым цветом закрасит даты.
Боль отпустит потом немного,
Но оставит на сердце латы.
Чайник ставь и садись-ка рядом,
Вот фундук и розетка с мёдом.
На могилу бы съездить надо,
Всё труднее нам с каждым годом.
Тянет осень листать альбомы,
Где Заур молодой на фото.
Все мы здесь ещё в старом доме.
Сердце сильно сдавило что-то…
Помнишь, в нашем саду у дома,
Как невесты стояли вишни?
Май слезился, раскаты грома
Было долго в округе слышно.
Ты приляг, я укрою пледом.
Будет уголь гореть в камине.
Дом обстрелян был жарким летом,
Он разрушен и нет в помине.
Сад бы наш зимовал под снегом,
Летом розы в цвету пунцовом.
Двор бы полнился детским смехом,
Запах лавра парил над пловом.
Осень, осень… Желтеют вишни
Вдоль шоссе, что ведёт к Цхинвалу.
Муж с женой говорят о жизни.
Жаль, её не начнёшь сначала!
Ірина ХАНУМ
(Переклад Галини Литовченко)
ОСІНЬ,ОСІНЬ… ЖОВТІЮТЬ ВИШНІ...
(Із циклу «Спогади про Грузію»)
Може вікна прикрити й двері?
Щось студено знов і волого.
Ти давно не стрічав Етері?
Як живе в самоті небога?
Гонить осінь до призьби листя,
Пофарбує у жовте дати.
Біль відступить, як рань імлиста,
Та залишить на серці лати.
Чайник став і розетку з медом.
Там фундук у серванті збоку.
На могилу б сходити треба,
Важче робиться з кожним роком.
Тягне осінь старі альбоми,
Де Заур-джигіт на світлині.
Всі ми тут ще в старому домі.
Серце дуже щось давить нині.
Пам’ятаєш, в саду при домі
Білі вишні, як наречені?
Плакав травень, розкати грому
Гуркотіли, немов шалені.
Ти лягай, я дам одіяло.
Спалахне у печі вугілля.
Влітку дім тоді обстріляли,
Зруйнували, як все довкілля.
Сад би наш зимував під снігом,
Влітку знову б цвіли троянди.
А подвір’я б дзвеніло сміхом,
Лавром па̍хнув плов на веранді.
Осінь, осінь… Жовтіють вишні
На шосе, що йде до Цхинвалу.
Двоє згадують про колишнє.
Жаль життя, що минулим стало!