На порозі життя ми, як завше, готові до бою
І уламками снів на вогневий лягаєм рубіж.
Ми навічно прикуті до неба святою війною
І тавром на чолі - поцілунок твій. Гострий, як ніж.
Запали мені серце, як досі запалював небо,
Загорни у світанок – і можеш рушати у путь.
Я з Тобою, Тебе, через Тебе, від Тебе, для Тебе...
Зацілую всі рани і кулі тебе не візьмуть.
Кулеметною чергою спогади душу поранять
І єдиний рятунок – очей твоїх чорна пітьма.
Як у неба – птахи, як у зброї холодної – пам’ять,
Так у тебе є я. І всі гори я зрушу сама.
Я візьму у долоні твій сон. Такий ніжно-дитячий,
Що, здавалося б, жоден на світі так воїн не спить.
Тільки дощ за вікном так приречено й холодно плаче
І кривавий світанок віщує розлуку за мить.
Як завиють тривогою сурми, покличуть в дорогу,
Як безжалісним полум'ям всі загоряться мости,
Я тобі цілий світ покладу, наче зброю, під ноги
І молитиму долю від лиха тебе захистить.
Я червоним по чорному вишию наші прощання,
А замріяну просінь - останнім ключем журавлів.
Я з Тобою, Тебе, через Тебе, від Тебе, для Тебе
Спромоглася любити, як досі ніхто не посмів.
