Ти шукав в мені своє щастя.
Не порівнював з ідеалами.
Намагався у світу вкрасти,
І підтримував,коли падала
А пізніше прийшла розлука
Із очима огненно-жовтими.
Вона взяла тебе за руку,
Обпікала морозом й грозами.
Цілувала зрадливим Юдою.
І ти став безпорадно-немічним.
Все кричав : " а що скажем людям ми?"
і здавався в собі не впевненим.
Потім бах. І навіки зраджена.
Не потрібна нікому й задАрма
Ідеальні,ну..ви пробачте мене?
Може слід почистити карму?
