дитячий майданчик. місце де збуваються дитячі мрії. ну.. майже усі мрії.
він та вона. дівчинка та хлопчик. лунають вигуки які зрозумілі лише їм.
батьки зачаровано а хто суворо, а хто і зовсім паралельно спостерігають за усім цим дійством, як глядачі у театрі. хтось виступає у ролі режиссера і намагається і тут контролювати процес. люди різні. Діти однакові.
усе це дійство з піском, гойдалкою і знову піском не має і не може залишити когось байдужим. навіть мене, (патологічного боягуза!).
і це не печально, а скоріше комічно.. бо поряд з дівчиною обличчя мимоволі наливається фарбою, ніби тебе тільки-но поцілували без попередження.
пісок для дітлахів - це як олігарху золото, без якого не..нічого.
він має дивні і я би сказав навіть, чарівні властивості. але цих чар часом так мало.
та свято починається з появою машини з ним!
верх емоцій - світлий пісок. це вже наче срібло! його ще більше не вистачає бо завжди чомусь менше ніж жовтого. між нами, дітьми - я у дитинстві думав, що то фея його чаклує, якщо дуже попросити, бо дівчата іноді бавилися ним у театральних метеликах що трималися за спинами.
білий частіше забирають додому і додають до квіткових горщиків (мабуть батьки теж діти і думають началкувати ще).
тож піску дійсно завжди мало, тому піщані замки то верх захоплення. то мрія кожного сміливо-мрійливого карапуза!
(не забувайте іноді батькам нагадувати про замки із піску..;-)
