А часом можна просто побачити сонце...
«Просто ішла по вулиці. Так сонячно! Світло так... Хочеться усміхатися... Карамельні губки самовільно розслаблюються в посмішці. Як же ж світло! Всередині... Сяє як. Посмішка. Вона теж всередині мене. Така…така всеохоплююча… Вона втягнула все-все моє тіло. Ось лоскоче в животі. Ахаха! Як кумедно! Скільки світла навколо. Хто казав: кольорове, мов райдуга? Ми сліпі! Чуєте? Ми сліпі!!! Ми ніколи-ніколи не бачили по-справжньому райдуги! Скільки там барв!»
А вона просто ішла по вулиці. Весна прийшла. Все оживає. Вона оживає.
«Я жива! Наскільки ж я жива! І не самотня я!!! Я живу з цими кольорами! І хто скаже, що вони не мої? Мої! Мої! Вони такі ж, як я! Яскраві!»
Як свіжо навколо. А вона просто посміхається.
«Кажуть, що я щаслива людина! Так!!! Я ЩАСЛИВА ЛЮДИНА! Бо я маю все-все-все!!! Веселку цю маю! Життя маю! Моє життя! Воно – найпрекрасніше, бо воно – моє!»
І ще вона сяяла. Ще не бачило без емоційне кам’яне місто таких сяючих очей. Блиск? Це навіть не блиск був. Її очі світилися. Щастям. Любов’ю. До себе справжньої. До світу. До сірого кошеняти, з яким вона вчора бавилася. До маленької дівчинки, що має рожеві бантики. До мрії. До чашки кави, що випила сьогодні зранку. До недоліків своїх і інших. До веселки. До авто, що щойно повз неї проїхало. До вітру. До сонця. До будинку із великими вікнами. До посмішки незнайомого хлопця, що проходив повз.
«Так тремтить все всередині! Справді, як то метелики літають. Теж кольорові. І вони хочуть, щоб я посміхалася! І я посміхаюся. І він посміхнувся! Очі в нього медові. Зачудовані. І медові. Обожнюю мед. Тепер його буду бачити як мед».
Знову посмішка.
«Як тепло. І вітер теплий. Ой, а я бачу своє волосся на вітрові… Воно чорне і блискуче. І від нього відбивається сонечко і знову стає веселка».
Як же добре!»
Добре…Бо це життя тільки нам належить. І тільки ми повинні вирішувати, добре нам буде чи ні. Ніхто не зробить за нас цей вибір. Ніхто не змусить нас посміхатися, якщо ми того не забажаємо. Немає безвихідних ситуацій. Є тільки бачення ситуації, яке робить її безвихідною. Світ є лише таким, яким ми його сприймаємо – сірим чи кольоровим, холодним і затхлим чи теплим і свіжим. Це наші життя і наш вибір – яким він буде у наших очах. Тому, як би банально це не звучало, але наше щастя – в наших руках.
