Усе, що було до —
дощ.
Усе, що було після —
пісня.
Без слів,
бо що плавиться,
як не слова,
під скривленим сонця лицем,
що плаває,
як не слова, у кривавій воді.
І навіть ім’я заберуть,
Не те, що життя.
Не йди.
Усе, що було — біль —
пил.
Усе, чого нам тут —
крил.
Ти вже викриваєш мене,
ти вже відкриваєш.
І криво всередині щось.
І кволо,
і квилить.
Недоброго дня!
Усім, усім, усім,
усім,
Хто твій бунт,
Так, твій бунт
зав’язали бантиком.
Я витесав з каменю сон —
сон зійшов на пси.
Не спи,
бо заходить сонце над сон-травою.
І лестить велика ріка
сумним небесам,
не так, як завжди,
віддзеркаливши їх собою.
Усе, що є зараз — вирване ні про що.
Усе, що, зараза, вже реп’яхом вчепилося.
А ти вже зайшов.
І бог вже зайшов.
За шов.
Отой, між світами,
де ніжні сніжинки кружать.
Колись ви із ним, напевно, отам
подружитесь.
Він любить рибалити.
Хочеш — ковтну гачок?
ID:
495201
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 27.04.2014 00:46:47
© дата внесення змiн: 27.04.2014 00:46:47
автор: Yelyzavetka
Вкажіть причину вашої скарги
|
