Народе мій! Дозволь держати річ,
Дозволь іти до тебе в Божім слові,
І говорить з тобою віч-на-віч
Про мир, війну і дні твої чудові.
Заглянемо в минувшину твою,
Де битв тяжких ятрять болючі рани,
Де переможне чується в бою:
«Шикуймо наші лави ветерани!»
Де чується, мов рокіт буйних рік,
Що проривають греблі в дні весняні,
Захисників твоїх побідний крик,
Який луна на Доні і на Сяні.
І скільки б ворог хмарою не йшов,
Не ніс меча та пута нам на волю –
А ти єднавсь і ворога боров,
І пісня розливалася по полю!
І наливались піснею хліба,
І колоски сіяли, мов медалі!..
Народе мій! Чи краще є хіба,
Як ветеран обходить хлібні далі?
Всміхається щасливо сивий він,
Рукою гладить золоті зернини,
І тихий спів, неначе ніжний дзвін,
Над небеса, над жайвори всі лине.
Йому Господь дарує зерна ті,
Дає життя в цю трепетну хвилину,
Що він зберіг лани ці золоті,
Що боронив від горя Україну.
Народе мій! Лишається мені
Вклонитися йому у знак пошани
За пісню й труд звойовані в борні,
За битв лихих тяжкі болючі рани.
