Падав дощ, а я стояв у плащі,
Намокли дерева, намокли кущі, слова, і ті змокли,
Вони повтікали, бо мають образу,
На те, що я їх не послухався зразу,
Знову брехав, писав знову про небо,
Хотів, щоб натиснув на кнопку хто-небудь,
І знову почався мій запис, мій трек,
Який має запах стареньких аптек,
Кави і рому,
Для мене, на жаль, це вже надто знайомо,
І дуже далеко,
Коли надворі відчувається спека,
Коли друга ночі є часом для власної рими,
Друзі старі, слова - пілігрими моєї душі,
Коли падав дощ, а я стояв у своєму плащі,
Коли ти блукаєш у снах, там туман вдалині,
Сценарій такий, що мурашки підуть по спині,
І рими з\'являються самі собою,
Я на амбразурі з цією війною,
Пишу ці сонети для смерті,
Для неї ці люди вже надто аж вперті,
Для неї ми здобич, для неї ми ціль,
Їй їжа потрібна, потрібен їй біль,
Як всім нам повітря,
Палітра пуста, там чорне і біле,
Там кров на устах, життя здичавіле,
Слова у листах, що знову оспівують
Твої думки, мої слова і ці сторінки.
ID:
502058
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 29.05.2014 21:37:39
© дата внесення змiн: 29.05.2014 21:37:39
автор: Amastermas
Вкажіть причину вашої скарги
|