Вона завжди шукала зірок на небі,
І дарувала всім при мІзерній потребі,
Вона завжди любила ніч і каву,
Та не любила лиш брехню лукаву.
Вона готова була усіх обійняти,
Себе кусочок ближньому віддати,
Тепло і усмішку навколо роздавала,
Себе заради блага інших віддавала.
Вона завжди терпляче пробачала,
Усіх прощенню щиро так навчала,
Хтось цінував те все, хтось ранив,
Байдужістю хтось світло її так поганив.
Вона ж ішла, крізь терни до зірок,
Латала мовчки уночі душі дірок,
І не жалійте Ви її, вона цього не хоче,
Ви краще щирістю віддячьте їй охоче.
