Зводити курок повільно й читати молитву,
Наспівно, протяжно, так вчили тіні святих.
Окремі від люду, страждали за мир,
Тягар на спині їх повис,
Ми вині тепер один одному за скоєні разом гріхи.
В суспільстві зима, та скляні декорації,
Лякають людей, не торкайтеся пальцями,
І кожен своє береже.
На плечі намети, дроти інтернету,
Вогонь для сердець та горілку під серце.
Тікаймо скоріш до життя.
Так довго було це, без віри в повір'я.
Шукали де можна залишити якір.
Щоб дно не проїла іржа.
Ходили століття як то не знайомі
Ходили у сукнях вечірніх по темних районах
Й курили траву на балконах.
Печалі немає, без чаю не світлі свята.
Накинеш сорочку? Бо тіло так хоче тепла.
Ось там на полиці в розстрочку,
Чекає свій час, молитовний запас.
Він стане притулком та сонцем
До поки не прийде указ,
де буде написано почерком старості,
За марно втрачений час, за це теж є стаття,
За неї карають по вічно срібними згадками
По зачерствілим місцям.
Ось збоку з'явиться той, що названий кат,
Він тут за своїми каратами.
Без нервів спокійно навіює страх.
У нього в затворі є куля,
Та ще в барабані їх п'ять, повір далі буде...
Мовчить револьвер, шумлять небеса.
Під хмарами крил, прицілившись вбив
Віддав здобич звірам, а значить звільнив,
Все тепер можна йти до перегляду снів.
