Я вже бачила тебе, торік, серед натовпу, серед слів своїх,
Я вже чула тебе, твою музику/лірику/ твої надто часті заперечення,
Твердження, котрі запроторили тебе так далеко,
Зі сходу доносяться твої сни, разом з вітром, з плачем чужих матерів,
Котрі так сильно любили, дружин які здатні вірити, що ще живий,
Що не падають долу солдати, я вірю, що не падаєш ти,
Повертайся живим, ще сильнішим, запалений духом, тілом…
За спиною тирчать твої крила, так неприродно, безглуздо,
Ти наче ще дихаєш вільно, але вже не там де я звикла,
Я знала тебе, до того, як впустив у зіниці війну,
Її тіло продовжує, як темінь далі і далі – знак нескінченності,
Кожен хто був там, пише щоденники/записки/листи,
Я знаю пишеш і ти, навіть якщо лише в голові,
Милий друже, пиши, доки війна в обіймах тримає, як в одіялі,
Доки руки її так грубо, як вибухи літаків, як рани бійців,
Загортають тебе у свої полони. Доки живеш ти в моїх нечастих записках,
Доки живеш, доки дихаєш, доти я згрібаю маразм із новинних сайтів,
Шукаю ім’я серед померлих/живих, серед тіней…
Мій друже – пиши…
Все що від тебе лишилося, ти ж чуєш, ще не написано!
P.S. чекатиму
ID:
526686
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 29.09.2014 17:09:39
© дата внесення змiн: 29.09.2014 17:12:17
автор: Ваньоха Р.
Вкажіть причину вашої скарги
|
