Святвечір, ніби лагідний дідусь,
В село дістався вже саньми, не возом.
Попоною конячку вкрив гніду
І тупає несміло на порозі.
Спішу назустріч двері відчинять:
«Заходьте, Щедрий Вечоре, до хати!
Для нас завжди Ви – дорога рідня.
Погрійтеся та будемо сідати
До столу. Там узварець і кутя
На покуті у сінові принишкли.
Є пиріжки і є міцне пиття –
Пригостимо наливкою із вишень.
А потім поговоримо про те,
Що для людини є найбільшим щастям?
Чому нас вабить нице і пусте,
Коли добра та совісті додасться?
Усе, як є, відверто поясніть.
Нам так потрібне Ваше мудре слово,
В якому дух живе тисячоліть,
Освячений колись Різдвом Христовим».