Пам’яті Г.І. Кравченко
Як гірко, як сумно,
Галино Іванівно,
Іти на останній,
Прощальний урок
До Вас.
День із чорним безжальним тавром
З’явився, мов гість, –
І страшний, і незваний.
У нього свій голос.
А Ваші уста
Німі.
Хоч, здається, шепочуть беззвучно,
Що донька єдина тепер – сирота,
А з нею теж – сироти
Всі Ваші учні.
Весна обіцяє і цвіт, і тепло,
А Ви того цвіту уже не побачите.
Та довго дзвенітиме знань джерело,
Що Вашим великим талантом позначене.
