Розумієш, справа в тому, що моє місто мене не любить.
Воно травить мене газами і душить монотонними днями.
І від цього гулу машин і пустих людей, мене нудить.
Я лікуюсь вічним і єдиним - чужими піснями.
Розумієш, це так важко знати, що світ приречений,
Поки пляшка горілки вдвічі дешевша від книги.
І ти ходиш такий весь словами обпечений,
Від поглядів сурової внутрішньої криги.
Здається літо, морозиво розтає в долонях.
А я мерзну, за день шість чашок кави.
Я поїхала і тепер у мене безсоння.
Сама собі брешу...які там справи?!?
Розумієш, все головне залишилось з тобою:
Твоя необмежена ніжність і спокій моєї душі.
--------------------------------------------
Я обіцяю, що буду завжди собою,
Поки ти надихаєш мене на вірші.