Цілувати долоні – марна справа,
особливо коли холодні, особливо
коли запах ятрить димом і солодкими
парфумами твоєї нової жінки.
Вона вміє пестити твої зап'ястя,
розчинятися у ароматі чоловічої непокори
і на вечір завжди готує каву із домішками
легкої вуалевої накидки, на стегнах,
щоб був поряд.
І хай твій запах буденний, із потом,
вона ладна цілувати тобі скроні
зі згустком лебединої вірності,
лиш би зімкнув вії і
прокинувся її рідним серцю любистком,
лиш би послухав нарешті шепіт хворої,
незалежно від дози, ненасиченої тобою.
І хай ти торкаєшся її щоночі, щоранку,
вона щодня буде лізти зі шкіри,
лиш би ти спокусився на її нову сукню,
лак, намисто, приготовлену рибу.
І їстиме, коли тільки скажеш,
що треба,
щоб була тобі мила.
І хай це абсурдно, незримо,
однак так важливо, щоб ти
залишався поряд.
