|
Годі вдаряти об камінь, він - лицар, який у броні, із захистом.
Ти не здатна розбити кришталь, твоє – в глибині, під мармуром.
Вистачить немічних поневірянь, баталій, грізних спиць,
вони й без того із тебе, зневіреної, врізнобіч вистрибують.
Закривай прохідні, ці двері вже стали залізними, одине «клац»
і бувай, відходи, недовірливий полюсе, не притягне тепер
ані земний магніт, ані погляди тих, що називалися рідними,
що до ніг приносили стиглі плоди вірності, все віджило своє, зів’яло.
Годі бути для всіх міцною опорою, бо хребет уже вкляк, він знесилений.
Основи нема, отже зник всякий сенс, прогрес, почався зворотній регрес.
Стрижень, переплетений силою, розтопився байдужістю слів і дій.
Ти не в силі заново стати єдиною, бути світлом тому, хто геть притих.
Починай рахувати дати, тихо й затято, що залишаться в пам'яті назавжди.
Цей осінній прогноз ніколи не скаже чогось хорошого, він злий.
Ароматно-духмяні пожовклі спеції додадуть трішки кольору, навзнак
забравши назавжди все те, що в тебе було, бо в тебе є тільки ти.
ID:
525348
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.09.2014 17:22:35
© дата внесення змiн: 23.09.2014 17:41:43
автор: Мері Енн
Вкажіть причину вашої скарги
|
