Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Т. Василько: ЗАЛІЗНЕ ЗІЛЛЯ (казка-легенда) - ВІРШ

logo
Т. Василько: ЗАЛІЗНЕ ЗІЛЛЯ (казка-легенда) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

ЗАЛІЗНЕ ЗІЛЛЯ (казка-легенда)

Колись на крутих скелях Горган, що в Зелених Карпатах, росла квiтка, яку в народi називали залiзним зiллям. Цвiла вона один раз в тисячу лiт. Тiльки один з десяти знахарiв-ворожбитiв вiдав про її чарiвнi властивостi. I тiльки один зі ста знахарiв-ворожбитiв знав мiсця де її можна знайти. А приготувати з неї залiзний напiй знав лише Страгор. Йому то й пощастило знайти цвiт залiзного зiлля. Напоїти б йому чарiвним напоєм свого сина Гната i може й казки не було б. Та напоїв вiн тим зiллям синового друга – ватага опришкiв Максима.
    Були Максим i Гнат, друзями нерозлучними i в боях i в життi. Кого не досягав топiрець Максима, того неодмiнно рубав топiрець Гната. А кого обминала куля, випущена Гнатом, того вражала куля, випущена Максимом. I коли Гнат навiдував батька, то завжди йшов з ним i Максим. А коли Максим матiр навiдував, то неодмiнно поруч був Гнат. I не страшнi їм були нiякi жандармськi засiдки.
    Вiд дiда-прадiда знав Страгор мiсця, де росло залiзне зiлля. Як i його предки, щороку бував там, як тiльки зозуля переставала кувати. I в тому роцi усi вiдомi мiсця обiйшов. I зiрвав сiм чародiйних квiток. Приготував з них залiзний напiй i, коли навiдали його опришки, пiднiс Максимовi кварту чар-зiлля. Випив Максим напiй, а Страгор i мовив:
    – Тепер тебе нiяка куля не вiзьме.
    I подав другу кварту. Випив Максим, а знахар й мовив:
    – Тепер нiякий топiрець, нiяка шабля тебе не вiзьмуть.
    I подав Максимовi третю кварту. А коли той втретє випив зiлля, знахар мовив:
    – Тепер ти й в пекельному вогнi не згориш.
    I подав Максимовi четверту кварту, а опiсля й мовив:
    – Тепер ти не лише у вогнi не горiтимеш, а й у водi не потонеш.
    За четвертою квартою пiднiс Максимовi п’яту. Випив її Максим, а знахар й мовив:
    – Тепер тебе нiяка отрута не візьме.
    I подав Максимовi шосту кварту.
    За шостою квартою знахар знову промовив:
    – Тепер тебе нiяка мутузка не вдушить.
    I налив Максимовi сьому кварту. I її випив Максим, а знахар-ворожбит i мовив:
    – Тепер тебе нiякi прокльони не вiзьмуть. Лише твоя кров зможе тебе погубити.
    З тих пiр прозвали Максима Безсмертним. I горе було i панам, i жандармам вiд ватаги опришкiв, яку водив Максим. Одне його ймення наводило страх на панiв в усiх Карпатах i на прилеглих рiвнинах. Багато разiв у Максима стрiляли, та не змогли застрiлити. Багато разiв його рубали, та не змогли зарубати. I палили, i у водi топили, i мотузкою душили, i отруювали, та все намарно. Зi всiх перепалок виходив Максим живим i неушкодженим. А за одне i своїх друзiв-опришкiв зі всiх бiд виручав. У народi небувала слава пiшла про Максима Безсмертного.
Та що не могли зробити нi куля, нi меч, нi вогонь, нi вода, нi мотузка, нi отрута, те зробили дiвочi очi. Закохався Максим, про походи забув, все блакитними очима i русими косами марить. Та, на бiду, кохана його з ляхiв, на йменням Гелена. Став Максим у Гелени кохання добиватися, а та й мовить:
    – Моя дiвочiсть буде тобi належати, але тільки тодi, коли я пересвiдчуся у твоїй вiдданостi менi. А в твою вiдданiсть я повiрю тодi, коли принесеш менi голову хоч одного опришка.
    Зажурився Максим, як бути – не вiдає, чию голову вибрати – не знає.  Опришок в опришка – усi друзi йому, з кожним солi не один пуд з’їв, з кожним кровi ворожої чимало пролив. Та не спадають з думки Геленинi слова: "Моя дiвочiсть буде тобi належати..." I вибрав своєю жертвою найстарiшого, у чисельних боях зраненого, вже й з рясною сивиною, опришка Свирида. Думає Максим: "Своє вiн вiджив, і помирати йому, роком пiзнiше чи ранiше, все одно." З тою думкою i заманив у далекий лiс, там йому голову вiдрубав i до Гелени поспiшив.
Дотримала Гелена свого слова. Не пошкодувала свого тiла для вiроломного опришка. Пiсля того Максим ще бiльше забажав Гелени. Став, колись гордий опришок, на колiнах у шляхтянки кохання просити. I мовила Гелена:
    – Принеси менi голову твого найвiрнiшого друга – i знову не пошкодую для тебе своєї ласки.
    На цей раз Максим не довго роздумував. Потайки Гната у далекий лiс заманив, там у спину йому вистрiлив i мертвому голову вiдрубав та до Гелени поспiшив.
    Прийняла Гелена подарунок вiд Максима i знову свого слова дотримала – не пошкодувала для вiроломного ватага своєї ласки. А сп’янiлий коханням Максим вже руки Гелениної просить.
    – Стану я твоєю дружиною, – мовить шляхтянка, – але спершу принеси менi голову своєї матерi. На цей раз Максим і хвильки не роздумував, додому поспiшив, вночi, коли мати спала, їй голову вiдрубав i наступного дня до Гелениних нiг поклав. 
    Дотримала шляхтянка і останнього слова. Невдовзi й весiлля справили.
З тих пiр забув Максим про лiси, у панських покоях нiжиться, Гелениними ласками втiшається. I народила Гелена трьох синiв. Радiє Максим, в усьому дружинi догоджає. А Гелена забажала, щоб Максим на службу пiшов. I доручили австрiйськi урядники колишньому ватагу опришкiв Максиму Безсмертному очолити жандарську управу. I горе було опришкам вiд жандармiв. Бо вiдав Максим все про опришкiв, усi їхнi стежки та усi схованки знав.
    Зiйшлися на раду опришки, стали радитися, як Максима на добру дорогу справити.
Один i мовить:
    – Причиною лиха є шляхтянка Гелена. Убиймо її, панськi маєтки спалімо – i не буде у Максима iншої ради, як знову до нас пристати.
    На тому й порiшили опришки. В темну нiч, коли Максима не було вдома, будинок оточили, у спальню вдерлися та Гелену з лiжка витягли, щоб голову вiдрубати. Налякалася шляхтянка, стала пощади просити та й говорить:
    – I мене згубите, i Максим до вас нiколи не повернеться...
    А далi розповiла Гелена, як Максим відрубав голову старому опришковi Свиридовi i своєму найвiрнiшому друговi Гнату, а опiсля – i рiднiй матерi. А щоб її словам повiрили, показала вiдрубанi голови, якi їй Максим приносив i якi вона зберiгала у пiдвалi в бочцi з ропою.
    Повернулися опришки до лiс засмученi. З почестями голову Свирида поховали. Поруч ще одну могилу викопали i в нiй голову Максимової матерi поховали. А голову Гната батьковi понесли й усю правду йому розповiли.
    Вжахнувся старий знахар-ворожбит звiрствами, вчиненими людиною, яку вiн наперед рiдного сина безсмертям надiлив. I зарiк Максимових дiтей хижими звiрами лiсами бродити. I до тих пiр, доки котрийсь iз них кровi рiдного батька не нап’ється.
    Повернувся Максим додому, а в домi плачi i голосiння. I розповiла Гелена, що їхнi дiти хижими звiрами у лiс втекли.
    Завжди пам’ятав Максим слова старого знахара: " Лише твоя кров зможе тебе погубити". Та що вони означали, не мiг втямити. А тепер зрозумiв, що його кров – то його дiти.
    Батька Максим не пам’ятав, матерi голову вiдрубав... I коли подумав, що йому доведеться в хижих зубах своїх дiтей помирати, вжахнувся.  Тiльки тепер прокинулася у ньому совiсть i породила каяття за вчиненi злочини. "Це вона у всьму винна!" – подумав вiн про Гелену i тут же кинджалом пробив їй груди. Тодi запалив маєтки i подався у лiс до опришкiв просити їх прощення.
    Iде Максим нiчним лiсом, стежками звiриними. Опiвночi прямiсiнько перед собою ведмедя, не те що побачив, а бiльше вiдчув. Спiхом пiстоля з-за пояса вийняв i одним пострiлом на смерть вразив.
    Поспiшав Максим. Не зупинився, щоб подивитися на свою жертву і не побачив, що убитий ним ведмiдь упав на землю його найстаршим сином.
Коли стало зорiти, побачив Максим неподалiк вовка. Вийняв з-за пояса пiстоля i одним пострiлом на смерть вразив.
    Поспiшав Максим. Не зупинився, щоб подивитися на свою жертву. I не угледів, що убитий ним вовк, упав на землю його середущим сином.
Добрався Максим до схованки опришкiв, став просити, щоби вислухали його колишні побратими. А коли зiбралися опришки, став перед ними навколiшки i почав благати:
    – Простiть, братки! Маю тяжку вину перед вами, що шляхтянку покохав, у панських покоях зажив-загуляв, жандармiв на вас наводив. Убив я шляхтянку, маєтки спалив. Приймiть у ватагу побратимом своїм. Дiлом свою вiдданість докажу.
    Вислухали те опришки, а по тому запитали:
    – Це уся твоя правда?
    – Уся, братки, простiть!..
    – Не називай нас братками, Максиме, – мовив новий ватаг опришкiв.  – Нема тобi до нас вороття. Не в тому твоя вина, що шляхтянку покохав і не в тому, що в панських покоях утiшався з нею. Змогли б тобi простити i те, що жандармiв на нас наводив та всю нашу потаємщину їм повiдав. Але за голову твого побратима Свирида, за голову твого вiрного друга Гната, за голову твоєї рiдної матерi не буде тобi прощення нi вiд нас, нi вiд Бога!
    Похнюпив Максим голову, очi руками закрив. А ватаг веде далi:
    – Не спокутував своїх грiхiв і тоді, коли встромив кинджала у груди шляхтянцi, а ще один грiх на душу взяв, бо та шляхтянка твоїх дiтей породила...
    – I це не все, – мовить молодий опришок, який вiд самісінького панського палацу слiдом за Максимом ішов і щойно з лiсу вийшов. – Ти ще два тяжких грiхи вчинив. Ось твої дiти, твоєю рукою убитi.
    I поклав перед Максимом тiла його двох синiв.
    Побачив Максим своїх дiтей мертвими – i невимовний жах знову охопив його. А в голову одна думка приходила: "Втiкати, втiкати! Свiт за очi.  Геть з цих країв. Туди, де нiхто досi не вiдав про мене i нiхто не дізнається про мої злочини". Тут же Максим на ноги звiвся i пiшов навмання лiсом. Та недалеко зайшов. Біля найближчого струмка зупинився, щоб води напитися. Та тільки нагнувся, як тут же був повалений звiром. Й не думав, що дiє. За давньою звичкою, вихопив пiстоля i, перевернувшись на спину, вистрiлив. Але в ту самiсiньку мить, коли пролунав постріл, хижа рись вп’ялася своїми зубами в його горло. Прострелений звiр повалився мертвим на землю, але то був уже не звір, а наймолодший Максимiв син.
    Так загинув Максим Безсмертний. I такий сумний кiнець цiєї казки.

ID:  523671
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 15.09.2014 20:59:10
© дата внесення змiн: 16.02.2017 11:17:38
автор: Т. Василько

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: уляна задарма
Прочитаний усіма відвідувачами (729)
В тому числі авторами сайту (5) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

уляна задарма, 16.09.2014 - 10:46
...трохи моторошна казка... Але повчальна і цікава.Забираю give_rose
 
Сокольник, 15.09.2014 - 23:49
О х-х-хосподи fright 12
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: