Я не хочу, чуєте, не хочу
жити в цій обпеченій країні,
де екрани брешуть просто в очі,
де свої своїм дірявлять спини,
де панує варварство звіряче,
де є місце зраді і нарузі...
Я не злий. Я їм себе пробачу.
Та ніколи не пробачу друзів!
Ну, прийми до себе, земле, сина.
Він наживсь - і тут немає дива -
серед тих, для кого батьківщина -
це земля окрай кіоску пива...
серед тих, хто вірить диким байкам,
а прозрівши, вже не має дому...
серед тих, чия брутальна лайка
увійшла в літературну норму...
Відпустіть солдатика на небо!
Там я буду вічним резервістом.
Тільки, боже, конче знати треба,
як зіграє "Ворскла" з "Металістом"!..
Що за кроки-схлипи коло мене?..
Хто схиливсь в передчутті розлуки???
Я уже не житиму, напевне...
Нащо тут жіночі теплі руки?
Чом вони мене перевертають,
розтирають?!. Я вже бачу бога.
Світло бачу. Я іду до раю.
В пеклі був три місяці до того.
Ви пробачте цю смертельну втому!..
Піді мною - крок нерозпочатий...
Але тихі руки пахнуть домом,
тим, який я мушу захищати.
Помните как в фильме легендарного Леонида Гайдая "Иван Васильевич меняет профессию": "Иоан Грозный! У меня путаюся мысли!"
Они у всех нас путаются. Сюрреализм каждый божий день. Великого мастурбатора (неистового Сальвадора Дали в студию). Берега попутаны у многих. Желаю нам всем правилно выбрать ориентиры. Иначе - сами знаете, что.
