|
Зима прийшла у це містечко дочасно, зелене листячко на деревах спочивало під снігом, падаючи від його важкості, а не від осінніх обіймів.
Будівничі, як бджілки трудились, мали залити фундамент ще до того, як вдарять перші морози, але часу не вистачало, зрубали кілька дерев, встигли викопати тільки яму.
Маленька пташка залишилась без домівки, опинившись в купі сміття серед опалого листя, прилеглої новобудови, вітер не жалів її тендітні крильця, щедро притрушував першим снігом.
Кеті знайшла її напівмертвою, замерзлою і голодною. Вона дивилася дівчинці в очі, в них було стільки смутку, а в її стільки болю, що їм нічого не залишалося, як стати друзями, такою була їх доля.
Дівчинка розстібнула верхній ґудзик свого чорного кашемірового пальто, пекучий холод огорнув її тіло, вітер дихав їй в спину снігом, розстібнула ще один, і взяла пташку собі під крило.
Їм було добре разом, пташка не тремтіла від холоду, а Кеті відчувала тепло. Вона пригорнула пташку ближче до себе, закутала широким, сплетеним бабусею шарфом.
Кеті бігом летіла додому, не дивлячись під ноги, так швиденько, як билось серденько у пташки. Перечепилась, посеред листя впала, під ребро забилась їй пташка, Кеті стала для пташки домом.
Пташка жила у Кеті, поки у ній відчувалось тепло, коли кашемір став зовсім червоним, а Кеті, як сніжинка блідою, пташка розправила крила, і з хрустом полетіла у вирій.
Кеті дивились у небо, проводжала пташку поглядом. Вона не відчувала ні холоду, ні болю, сніжинки кружляли, і більше не танули, а осідали на повіках, заплющуючи їй очі.
Мороз щіпав її за щічки і малював на них узори, а будівничий, який не спав більше сутки, сам не розуміючи того, подарував Кеті відчуття затишку і дому.
ID:
533181
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 29.10.2014 00:22:11
© дата внесення змiн: 29.10.2014 00:26:42
автор: Viennese Coffee
Вкажіть причину вашої скарги
|