Понуро стоячи́ на березі крутім,
Я ди́влюся в брудну дніпровську воду,
І думаю про те, що є на світі цім
Святі місця у кожного народу.
Для когось – Ченстохов, для когось – Нотрдам,
Всі знають до святинь своїх дорогу…
Для нас – це Київ і Тарасова гора,
І Хортиця Велика за Порогом.
Затамувавши дух, на землю цю ступаю
І п’ю повітря з димом, немов гірке вино,
І перше, що я бачу й здивовано читаю, –
Табличка «Отдыхать запрещено»
І сірий Дніпрогес високою стіною
Мене від України відділя,
І тисячовольтові дроти над головою
Тріщать, неначе стогне та земля.
І пусто на душі, і розпач обіймає,
Що кров їх так даремно пролилась,
І пусто навкруги, ніде й сліду́ немає,
Що звідси Україна почалась…
Хай поїзд понесе мене у синю ніч,
Я повертатися сюди не хочу знову,
Стоїть там ресторан, що зветься «Запорізька Січ»,
А в нім гримить музон не на козацькій мові.
Лиш спалена трава, як у лиху годину,
Розтоптано козацькую свободу...
На Хортицю не буду ве́зти сина,
Нехай не бачить він ганьби свого народу.
19.08.1991
Пісня «ХОРТИЦЯ»
https://www.youtube.com/watch?v=G5X5c4RJ3DY&list=UU7-MKgd3LBcqwL5w8WS3cxQ
