...і тиша.
Очі в неї потемніли,
Світлом вкрилося волосся-
Увійшла.
Щоки трошки побіліли,
А страшне в думках зійшлося-
Обняла!
І раптом тихо,наче сон,
Не як в людей,непросто,
Б'ється серце в унісон!
Разом і з нею.
За душею-за мостом,
З плачем дівочим ,тихим,
Ці хвилини йшли жмутом,
І хотілось більше жити.
А щока її отут-
Де і моя, і тепло стало,
Зігрівало щось таки
От тільки мало.
І шляхи ,що у думках
Кудись давно пішли...
(
Здавалось вічністю оце буде,
Здавалося , усе пройшло,
Але не все так доля хоче:
Щось у нас все замело...
)
В пориві пристрасті і жаху,
В момент останній ,у кінці,
Рука її торкнулася спочатку
Голови,а далі ніжно по щоці.
Й відчувши подих красоти,
Застиг я ,дивлячись у вічі:
Вона була, як подих німоти,
Що кожне слово каже двічі.
Та я залишився один,
І всі ті барви вмить пропали,
Сидів,чекав нових новин,
Ти була,але тебе забрали.
