Це все - просто вдало підібраний одяг:
штани і кросівки, що не промокають,
улюблений светр - усе по погоді,
на вулиці дощ, та кого він лякає!
Це звичка, збережена ще хтозна-звідки,
думок назбиравши, повештатись містом,
із теплої, але набридлої клітки
вийти у іншу, в якій не так тісно.
У цій, більшій клітці просторо та людно -
лиш крок, і зникає сигнал твій з радара,
тут можна пройтись, не прийшовши нікуди,
тут можна пропасти - це те, що так зараз
потрібно, для цього - не брати мобільний,
цей пристрій поводиться надто зухвало,
він може забрати мій вечір недільний,
порізати на часові інтервали.
Картинки з минулого, наче бігборди,
і хто кому винен на біржі емоцій,
слова в голові, як невидимі орди,
будь ласка, скажіть, на чиєму ви боці?
Я вас попросив би поводитись тихо,
але ви ні разу мене не послухали,
що б не робив, ви, на щастя чи лихо,
завжди нависали кусючими мухами.
Пройшовся - і легше, хоч вечір, як вечір,
і хоч не знайшов всі закінчення речень.
позаду, блін, вічність і попереду вічність
і ми - посередині, так любим логічність...
ID:
532836
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.10.2014 17:11:00
© дата внесення змiн: 27.10.2014 18:13:29
автор: Микола Пушкін
Вкажіть причину вашої скарги
|
