Непорушно в тишу загорнувшись
дається важко кожен крок.
Тисни, невільний, на курок!
Тут нам на двох один урок:
нехай з нас двох я божевільний,
та вільний все ж аж до зірок.
…………………………………...
Мій маленький ФуЕнте-ВакЕрос,
я помру - ти скажи: "No lo creo!»
Он на гори повис рясно вереск -
як я хочу вернутись до тебе!
Андалузіє, плач!
Та ж поплач, Гренада!
Може й ти ще поплач,
стара Альба Бернарда.
Ах, Далі, я тепер без тебе
довше ніж зАвжди.
Нема нас без правди,
А без тебе - неба.
Де ж мені тоді стане жити?
За сонячним сходом?
Я молив до всіх,
а до кого молити,
ідучи по небесних сходах?
…………………………………...
Я - Федеріко! Я - Генріка!
Твоя «Генріка» з розуму зводить!
Я - остання під сонцем репліка:
а все ж таки сонце сходить…
Чи то сам я до нього сходжу?
Не багато тепер я хочу:
пам’ятати усе до тебе
У llegan hasta el cielo -
І досягнути неба...
