Під поглядом твоїм стаю вродлива
Немов трава, що сяє під росою,
І будуть очерети тріпотливі
Здивовані лиця мого красою.
Тепер за рот печальний сором маю,
за голос хриплий, за шорсткі коліна,
коли прийшов ти й глянув, відчуваю –
мізерна, наче гола, в цю хвилину.
Не знайдеш каменя ти на дорозі
більш голого у світлі на світанку,
ніж жінка ця, що ти підняти в змозі
за погляд ніжний, за її співанку.
Я промовчу про щастя, щоб не знали
про нього ті, хто йде полями мимо –
воно з лиця сіянням сум зігнало,
тремтіння рук зродило невмолиме...
Вже ніч – трава покрилася росою;
дивись на мене з ніжними словами,
вже завтра стане пишною красою
те, що цілуєш спраглими устами!
Gabriela Mistral
Vergüenza
Si tú me miras, yo me vuelvo hermosa
como la hierba a que bajó el rocío,
y desconocerán mi faz gloriosa
las altas cañas cuando baje al río.
Tengo vergüenza de mi boca triste,
de mi voz rota y mis rodillas rudas;
ahora que me miraste y que viniste,
me encontré pobre y me palpé desnuda.
Ninguna piedra en el camino hallaste
más desnuda de luz en la alborada
que esta mujer a la que levantaste,
porque oíste su canto, la mirada.
Yo callaré para que no conozcan
mi dicha los que pasan por el llano,
en el fulgor que da a mi frente tosca
en la tremolación que hay en mi mano...
Es noche y baja a la hierba el rocío;
mírame largo y habla con ternura,
¡que ya mañana al descender al río
lo que besaste llevará hermosura!
