Малий парубійко засніженим полем
Сміється-танцює – не стане на мить,
Біленькі сніжинки співають навколо
Та все парубійка спішать зупинить.
А він до Святвечора вже мотиляє,
Від хати до хати співа в димарі,
Вечірню зорю біля призьби чекає
Та щічки щипає малій дітворі.
„Ой Січню-морозку! – гукає малеча, -
На тебе чекає багата кутя!”
І гостя малята заводять до хати
І просять у гостя щасливе життя.
Смакує кутю він та Дідуху шепче:
„До поля пухнасту я ковдру приніс –
Тепер у житах пощебече малеча,
Лиш чуб твій , Дідуше, густішим би ріс!
Хай колосом нива твоя колоситься,
Хай жайвір пісні наймиліші співа,
Хай медом стає всім джерельна водиця,
Хай будуть святинею предків слова! ..”
І поспіша парубійко у далі,
Сміється, співає, танцює всі дні,
Під вікнами віша калини медалі,
На шибах малює узори чудні.
