«Господар чи у гості,
М’якушечка чи кості,
Вважати рік за дату,
Хай навіть і щербату.
Молитись у соборах,
Екстрим шукати в горах,
Любити до вечора,
Напитись, як учора.
Запліснявілі днини
Зручніші за перини
І Геліоса бери
Зашкодять їм навряд.
Тут жити чи міняти
Валюту, імідж, хати,
І, вийшовши у «сери»,
Чужий кропити сад.
Чи можна вибирати?
А може ми солдати?
Ото лишень без форми
Та вже звучить наказ.
Свободу-несвободу
Середнього вже роду,
Крізь кольорові шторми
Я спробував не раз.
Назвіть одну причину,
Нормальну, не причинну,
За що це все любити?
Не розтопити лід.
Не варте навіть пенса
Без берега і сенсу
Життя. Навіщо жити,
Як знаєш свій ліміт?»
Журнал проїздом з ринку,
Ім’я, поштова скринька.
Подумалось: це ж треба,
Як доля припекла!
Але якщо він пише,
То ще надія дише,
Навколо ж стільки неба
І щирого тепла.
Телефонуй в довіру
У трубку темно-сіру,
Скажи, що серце крає
У зболених словах.
Комусь у світі гидко,
«Швидка» нешвидко й рідко,
Паперу довіряєм,
А людям?.. І дарма…
