Хвилями, хвилями...синіми, білими
Б`ється об берег життя...
Ось я на гребені хвиль...несміливая...
Думка пливе в майбуття...
Та мій тріумф...лише мить в нескінечності...
Падає валом буття.
Падаю й я за законом інертності...
Дивне таке відчуття!..
Хвиля за хвилею, хвиля за хвилею...
Час мене швидко несе...
Берег...вже бачу...і миля за милею...
Я завершаю есе...
Коли нас підіймають вгору хвилі,
То ми тоді від щастя добрі й милі,
Але, коли донизу нас вони кидають,
То в нас і роги й кігті виростають.
Ось так бува, коли життя як море...
Повернення потрібне дуже скоре
До берега, бо там легке життя!
Та то - омана! Берег - небуття.
Натаsha відповів на коментар C.GREY, 10.02.2022 - 21:00
Ух ти, супер! А їх же теж потрібно любити оті кігті й роги)) дякую!