Надежда Мартынова /Данчак/
ЗАПАХИ ДИТИНСТВА дитяче оповідання
Запахи дитинства залишаються з нами на всі роки, дають нам силу, наснагу, тепло душі від якого жити і переживати всі негаразди легше.
Нашу районну Яришівську МТС будували до війни, посадили сади , дуже багато різноманітних плодових дерев, кущів, квітів, маленький сквер з бюстом Сталіна, то до 50-х років, це були дуже великі крислаті дерева, кущі бузку, по висоті, виросли до даху домів. Все перебувало в такому розкішному буянні цвіту, що з ранньої весни до пізньої осені ми жили в ароматі квітучих абрикосів , яблунь , бузку аж до аромату стиглих яблук, та горіхів, глибокої осені. Навкруги МТСу поля, ліси додавали свій аромат. Повітря було кришталево чисте, сонячне сяйво наповнювало нас силою, здоров*ям і щастям.
Наша матуся з ранку варила нам запашну, смачну мамалигу з молоком , давала ромашковий чай з медом. Щодо мамалиги, то можу сказати, з сумом , через 5о років, кукурудзу так засипали різними хімічними елементами , що зараз вона /кукурудзна/ мука має зовсім інший колір та « поганий» смак. Тато включав радіо, чорний капелюх, з якого звучала ранкова пісня « На зарядку становись…»
Перед обідом матуся була заклопотана , а ми награвшись на дворі сіли за стіл малювати, за стіною, у тьоті Олі, по радіо звучали пісні , мені теж дуже хотілося, щоб у нас «радіо співало». Я підтягнула стіл до етажерки , де було наше радіо,залізла на стілець, на стіл і взяла «вилку» радіо, щоб включити в розетку. Я бачила, як це робив тато,але на стіні було дві розетки. Мене затрясло і відкинуло аж на 4-5 метрів, до дверей кухні. Більше я ні чого «не пам*ятаю». Проснулась я від того , що тато гладив мене по голові, біля мене стояла тьотя Оля , мама чогось схлипувала, а моя Галочка / маленька сестричка/ голосно плакала. Тато мені лагідно говорив, щоб я ніколи не включала радіо, а там так гарно співали, хотіла відповісти я , але не могла говорити.
Самий «великий клопіт» в осінню пору. Всі працюють на городах, садах , ходять в ліс по гриби, збирають ягоди сушать, варять, заготовка продуктів на зиму. У нас свої клопоти –школа, де нас сварили за «чорні руки та губи», але батьки доказали, що їсти горіхи дітям потрібно, то вчителі змирилися з цим брудом. Скоро і зима прийде. Ми будемо кататися в лісі з гори на палицях, поки батькам не надоїсть зашивати рвані пальта і вони зроблять нам санки. Казкова пора дитинства.
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2015
Свидетельство о публикации №215012300958
ID:
553950
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.01.2015 12:25:14
© дата внесення змiн: 23.01.2015 12:25:14
автор: nadegda
Вкажіть причину вашої скарги
|
