Я не боюсь твоїх холодних рук
І не боюсь холодних поцілунків долі.
Я лиш боюсь почути стук
Серця затихаючого поволі.
Я не боюсь обіймів страху
І не боюсь п'янкої пустоти.
Я лиш боюсь забути волю
І душу полишити на землі.
Я не боюсь людських очей.
Та я боюсь їх чорних дум.
Я не боюся темряви ночей.
Я лиш боюсь того, що наганяє сум.
Я лиш боюсь забути маму,
Забути брата і сестру,
І зрештою, боюсь згубити віру
У те, що сильно так люблю.
Я так боюся втратити себе
І зрозуміть, що ми - вже не - "живе".
