Спалю мости! Ще трохи біля полум'я погріюсь...
Так склалось, не збулось і не здійснилось...
Закреслити і розірвати, стерти. Спаливши всі мости,
Піти.
Збудеться і буде. Надія, віра в краще завтра,
Як мантра,
Щоб пережити, вижити і жити, коли руйнуються світи.
Коли руйнуються світи... В кулак зібравши волю,
Триматись, вірити у долю, і, зуби стиснувши до болю,
На волю !
Померти й відродитись знов. У сні кричати - відпусти !
Переболіти, відректись, забути і перерости !
З колін піднятися, не здатися без бою !
Себе перемогти ! Піднятись над собою!
І далі йти...
спалити всі мости...гримнути дверима так...що шибки розіб"ються...і ручка відлетить...може,ще й замок заклинить а раптом завтра нам знову захочеться відкрити ці двері? ...дуже гарний вірш!
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
а раптом завтра нам знову захочеться відкрити ці двері? Мудре запитання! Можливо й треба інколи залишати стежини для відступу.