По дорогах усяких – весняних, зимових,
На ямах і туманах -= з підстрибом чи м’яко
Моя доля біжить – найвірніша собака,
І де гавкне набік, а частіше – безмовно.
І куди ж тебе тягне смак ранку і неба?
Та хіба ж не наїлась ще зради і злоби?
А вона заклопотано зиркне з-під лоба,
Наче каже «Друзяко,воно тобі треба?
Ти живи як живеш і сьогодні , і вчора,
А за мене не думай;курчата – на осінь.
Не відважуй ні грама проклятої злості,
Не шукай гарячково ні брехень, ні правди».
Заяложена доле, відмийся ж від пилу,
Підітри, бо у крові, розбитого носа.
Чи ще довго іти, поки інші не скосять?
Чи настачить в борні і нахабства , і сили?
