Вертаєшся у батьківську хатину,
коли смиренно вечір тихий гасне
і розгортає тиха ніч глибини,
щоб пригорнути скорбних і нещасних.
Тягар життя вже скинув чорну втому,
що безутішні дні заповідали –
несмілим кроком збудиш в ріднім домі
гостинну радість, що давно чекала.
Старенька мати стане на порозі,
ти покладеш чоло в обійми прямо,
у посмішці розчинишся в знемозі
і будеш повторяти: мамо, мамо...
В знайомий дім зайдеш смиренно знову,
твою останню пристань і заслону,
і прошепочеш в тиші тихе слово,
знесилено вдивляючись в ікону:
закінчу тут я, втративши наснагу,
бо сонечко моє свій путь міняє...
_____________________________
О, скритий крик печального бродяги,
дарма згадав ти матір в ріднім краї!
Димчо Дебелянов
Да се завърнеш в бащината къща
Да се завърнеш в бащината къща,
когато вечерта смирено гасне
и тихи пазви тиха нощ разгръща
да приласкае скръбни и нещастни.
Кат бреме хвърлил черната умора,
що безутешни дни ти завещаха -
ти с плахи стъпки да събудиш в двора
пред гостенин очакван радост плаха.
Да те присрещне старата на прага
и сложил чело на безсилно рамо,
да чезнеш в нейната усмивка блага
и дълго да повтаряш: мамо, мамо...
Смирено влязъл в стаята позната,
последна твоя пристан и заслона,
да шъпнеш тихи думи в тишината,
впил морен поглед в старата икона:
аз дойдох да дочакам мирен заник,
че мойто слънце своя път измина...
___________________________
О, скрити вопли на печален странник,
напразно спомнил майка и родина!