1
Під тонким пояском затерпає долоня –
Пояс на́вколо стану завивсь, мов змія.
Мені дихання пана опалює скроню;
Він шепоче: «Дівчи́но, чи будеш моя?».
Я повинна збрехати. Зривається голос,
І слова завмирають мені на вустах.
Та ще й шепіт у серце впивається болем.
Що зо мною? Ненависть? Чи, може, то страх?
Пан мені обіцяв і розко́ші, і вина,
Все, казав, подарує, що лиш попрошу.
«Я кохаю тебе..» - я збрехати повинна.
Тільки що, коли раптом я правду кажу?.
2
я більше не можу таїтися і мовчать.
врятуй мене, пане. зніми з моїх вуст печать.
примусь говорити і тим погамуй мій біль,
аби я зізналась, немовби сама собі,
що стала твоєю, плекаючи помсти злість.
і тут я для того, щоб зрадить тебе колись
й тоді відступлюсь, як в камінні пісок зросте.
бо сам знаєш, пане: згубив ти моїх сестер,
і ме́не, зізнатись, так само, як їх, згубив.
дозволь, заховавшись в обіймах, сказать тобі,
що ти моїм ворогом маєш запеклим буть.
послухай мене. тільки потім усе забудь.
3
темрява, пане, у тебе сочиться з вуст
я, своїм болем розтятая навскоси, що маю діять? кого і про що просить, коли очей твоїх ясно-бездонна синь згасне скоріш, аніж лишить мене живу
темрява, пане, у тебе сочиться з вуст
темрява та холодніша за лід і сніг
тільки чому разом з синню твоїх очей темрява гірше, як дикий вогонь, пече, так, що розлитий в душі з лютим жалем щем хрипким риданням у тиші смутній дзвенить?
темрява, пане, вуста опіка мені
пане мій
пане
я досі іще сміюсь, хоч біль у грудях і дихати заважа, ніби між ребер встромили мені ножа
далі на те научаюся не вважать
темрява, пане, у тебе сочиться з вуст
я її питиму, поки не отруюсь
ID:
564177
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.03.2015 13:46:21
© дата внесення змiн: 04.03.2015 13:46:21
автор: Поляниця
Вкажіть причину вашої скарги
|
