За вікном холодна січнева зима,вже не сама,
гріє його хоч гарячі долоні,він у її полоні.
Їм зустрітись в цю пору було недарма і розцвіла вона
з поцілунком у скроню, в міцних обіймах тоне.
Вже й весна стукає в мокре вікно,він поїхав давно,
лиш запах залишив і дотик до тіла,від якого так мліла.
Тепер одна за обіднім столом із сухим вином,
чекає нестерпно,як серце веліло, вночі шепотіло.
Між ними спекотне липневе літо,польові квіти,
він запалює,вона не спить,тремтить так горить.
Обоє у сонце одіті, сміються, як діти,
цінуючи кожну мить,бо час летить,час також не спить.
У них на двох дощова осінь,їм її вже досить,
суперечки гримує усміхнене небо,більш нічого не треба.
Він окутий у її довгі коси,вона цілує і просить:
"Не залишай, серце ламає ребра, ти моя потреба!"
https://vk.com/a.o.poetry
