О, женщина, дитя, привыкшее играть
О, женщина, дитя, привыкшее играть
И взором нежных глаз, и лаской поцелуя,
Я должен бы тебя всем сердцем презирать,
А я тебя люблю, волнуясь и тоскуя!
Люблю и рвусь к тебе, прощаю и люблю,
Живу одной тобой в моих терзаньях страстных,
Для прихоти твоей я душу погублю,
Все, все возьми себе - за взгляд очей прекрасных,
За слово лживое, что истины нежней,
За сладкую тоску восторженных мучений!
Ты, море странных снов, и звуков, и огней!
Ты, друг и вечный враг! Злой дух и добрый гений!
О, жінка, як дитина, звикла грати
О, жінка, як дитина, звикла грати...
І поглядом ніжних очей, й ласкою, цілуючи,
Повинен був би я тебе всім серцем зневажати,
А я тебе кохаю, хвилюючись й сумуючи!
Люблю тебе і пр́агну, прощаю і знову люблю,
Живу одною тобою у т́узі палких ночей,
За для твоєї примхи я душу свою загублю,
Все, все забери собі - за погляд чудових очей.
За слово неправдиве, що істини миліше є,
За найсолодші муки, де пр́истрасті стражд́енні!
Ти, море дивних сновидінь, вогнів, і звуків ніжне!
Ти, друг і вічний ворог мій! Злий дух і добрий геній!