Поле. Свині. І корито
Із стручками повне.
Дуже хочеться вже їсти,
Дуже вже голодний.
Та ніхто йому не дав
І стручків поїсти.
"Що заробиш, - те їж сам,
Це з'їдять і свині".
Гірко плакав блудний син,
Було що згадати;
Часто снились йому сни -
Рідні батько й мати.
Батько був господар добрий;
Був у всьому завжди лад:
Слуги в нього не голодні,
Не лінились працювать.
Ну, а тут глузують тільки
Із єврея-батрака:
"Прогуляв він грошей скільки,
Хай заробить з п'ятака".
Та сміються справедливо:
Був багатим, як прийшов.
Нові друзі всі хвалили:
"Ти для нас, як цар і Бог.
Ми тебе не кинем, друже,
Хай біда тебе мина".
Та закінчилися гроші
І ніхто більш не згадав.
Плакав часто блудний син:
Чужина - не рідна мати.
Як хотілось в отчий дім
На порозі стати!
Боротьба була в душі:
Соромно вертатись,
Може, зароблю, тоді
Повернусь до хати.
Та усе даремно мріяв:
Хліба ледве вистачало.
Жну тепер оте, що сіяв, -
Так душа його ридала.
Ні, не можу більш томитись,
Рветься серце на шматки.
Краще батьку поклонитись
І сказать: Мене прости.
І прийми мене слугою,
Буду працювати.
Завжди буду я з тобою
Кусень хліба мати.
Та й пішов... Свиней покинув
Обдертий, босий і брудний.
Де взялося стільки сили
І день і ніч вперед іти?
І ось маєток. Поле рідне...
Усе, як і було колись...
Один лиш син худий і зблідлий
На хату здалеку дививсь.
Летів на крилах і не знав спочину.
Ось тут лиш зупинився:
А може, не признають сина?
Холодний піт полився.
Змарнований, страшний - не взнати,
Це все, що залишилось
Відтоді, як покинув хату.
І сльози рясно покотились...
А за сльозами й не помітив
Як батько біг до сина...
Разом і плакали, й раділи
І тато, й мама... сиві.
02.02.2006