Краю мій, вербова сторона,
З клекотом лелек понад дахами,
З вихором, що носиться шляхами,
Щебетом ріки біля млина.
Найрідніший, з далеку близький,
Ти у згадках серце ніжно грієш,
Літеплом у сновидінні млієш,
Мамині нашіптуєш казки.
Ти - в прозорій крапельці роси
І в могуті вікового дуба.
Ти - у серці, бАтьківщино люба,
І в моїм, і матінки Руси.
Вітерцем колишуться гаї,
В душу рястом заглядають щиро.
Хто тобі, мій краю, зичить миру,
То - жадані гості і мої.
Сяйвом сонце тішиться навкіл -
Вже весна кохається в розмаї.
Дістаю із печі короваї,
Скатертину вже стелю на стіл.
Незгасима любов і невимовна туга; за рідним краєм, за чистими водами голубоокої Росі, за духмяним запахом квітучих луків, за п'янким повітрям хвойного лісу,все це яскраво проглядується у цьому вірші. Тому він дуже мені до вподоби.