один поцілунок і сотні тисяч хвилин мовчання
коли ми з тобою бачилися востаннє?
після гучних пострілів і безликих коханців
найбільше блаженство — прокидатися з тобою вранці
ще учора торкався мене ти так не сміливо
сьогодні ж ненавидиш мої побиті коліна,
мої вульгарні слова, мій чорний, незмінний одяг
ти ненавидітимеш мене і завтра, чи лише сьогодні?
чи будеш зневажати мене за вчорашні провини?
будеш картати мене за них безупину?
відкидаючи здоровий глузд й раціональність.
ненавидіти. бо любити то надто банально
припади ще раз до моїх пальців губами
і не дуже важливо, що буде в майбутньому з нами
в будь-якому випадку ми мусимо далі жити
навесні, з-під землі, з нас проростуть квіти.
