Зайвими стали давно уже всі слова...
Вже не потрібні мені твої марні пробачення...
Де, ну скажи мені, мамо, була голова,
Коли бігла до нього на наші палкі побачення?
Зайвими стали вже погляди тих очей...
Вже не потрібні усі дорогі подарунки...
мамо, чому в колізеї всіх тих ночей
Забувала про розум я від поцілунків?
Зайвим для мене нарешті вже став і ти...
Вже не потрібна очей тих блакить глибша неба...
Правда, скажи мені, мамо, я мала втекти,
Коли він у слід прокричав " Не треба"?
Зайвими стануть на ранок усі думки...
Вже не потрібною стане для сліз подушка...
Вірно вчинила я, мамо, прошу скажи?...
Тільки не голосно, прошепочи на вушко...