Тихий спокійний вечір для розмови,
Коли твій стан не відчуває втоми.
У венах слабкість, на вустах солодкий трунок.
Приймаєш мить, як подарунок.
Підкошуються хвилі вогнику, що поруч,
І оберт голови праворуч чи ліворуч,
Всього лиш рух даремний,
Тому що ти один,
Самотній, хоч натхненний.
Спітнілі вікна, павутинка у кутку,
Перебуваєш сам в мелодії танку.
А за вікном лунає голосіння,
Чужих людей, звуки спасіння.
Життя вирує, там за шкарлупою,
Куди в своєму стані ні ногою.
Погляд у гору, в стелю, та крізь стелю,
Проносить віру та надію повз пустелю.
Долаючи десятки років,
Минулих та майбутніх,
Нездійсненних кроків.
Доносячи до вуха того, хто почує,
Свій крик та відчай, що лінчує.
Молитвою ти зустрічаєш сон,
Тоді, коли душа і тіло засинає в унісон.
приємний віршик 
