Переповивши нахилилась
Вдивившись в очі малюка,
Що так нагадували батька.
Нестримна зрадлива сльоза,
Укотре за останні ночі
Скотилась по її щоці,
Лишивши слід переживань
Й не відступаючого болю.
І думка вкотре пронеслась:
«О мій коханий, що з тобою?
В яких окопах мерзнеш ти?
Чи вже готуєшся до бою?
Чи може десь лежиш собі
Весь зранений, у чистім полі
І помираєш в самоті?
А я не в змозі помогти,
До серця свого пригорнути.
О соколе коханий мій…», -
І молиться в своєму смутку
До Бога і до всіх святих
Та просить щиро, захистити,
Від куль і смерті вберегти,
Ніким не знаного героя,
Її єдиного у світі…
