|
Вона давно не носила пальто,
Вже і забула, який в нього запах.
Уже давно і не бачив ніхто,
Як вона гордо ходила у "шатах".
Як тоді тепло на серці було,
Як серед зимного дня квітли маки,
Як серед осені небо цвіло.
Тепло, добро, ніжність, щастя...Отак би
І зараз стало...Всього лиш на день,
А потім ще один, два, цілу вічність.
А плеєр стрімко гортає пісень
І не вбачає у цьому трагічність.
Під ноги шелестом стелиться лист
В тандемі з вітром - така мила пара.
Дощу осінній морозяний свист
Не розганя їх...Було так і вчора.
Вона давно не носила пальто...
Хтозна-чому...І сама не згадає.
Уже давно і не бачив ніхто,
Як посміхається щиро й співає
Вона...У всьому виною воно.
Хтось, може, скаже, що то неважливо,
А таке враження, що років сто
І не сміялась вона так щасливо.
Вона давно не носила пальто,
Вже і забула, який в нього запах.
Уже давно і не бачив ніхто,
Як вона гордо ходила у "шатах".
Воно ж потрібно так їй у цю пору.
Не восени, не узимку...давно.
І не підвласно це іншому зору,
Як ніжність рук у старому кіно.
Вона давно так хотіла його,
Щоб у душі не прижи́лись морози.
Вона хотіла його...лиш того,
Що, незалежно, які там прогнози,
Чи хуртовина, чи дощ моросить,
Чи серед осені сонцем завіє,
Того, якого не треба просить,
Того, що серце холодне зігріє...
ID:
620890
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 14.11.2015 01:16:18
© дата внесення змiн: 14.11.2015 01:25:00
автор: Наталі Кривенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
