Не думайте, люди, про себе зухвало,
Згадавши життя, дароване Вам.
Не знаєте скільки, багато, чи мало
Рости і квітчать щасливим літам.
Забувши про совість, як втому від спеки
Є люди, від влади сліпими стають.
І статки душі у них дуже маленькі,
Бо мріють вони, що з гірки плюють.
Вірші – не погрози на звіра зухвалість,
Що все відцвітає і жовкне у мить.
Собі ж уявіть, що, насправді, Вам в радість,
В люстерко душі не раз зазирніть.
Олександр Сичов (Сичьов - псевдонім, щоб відрізнятися)))