Шановні, любі наші діячі,
Так, так то я вам пишу.
Вже всі лисі, мов, мячі,
Простіть якщо далі я збрешу.
Кожен день пуста балаканина.
Мабуть, розум випав із волоссям.
Лапша звисає з вух громадянина.
Голову забили нам сміттям.
Я не розумію в чому річ?
До чого котиться це світ?
Чи ви забули Запоріжську Січ?
За брехню та зраду кулю у живіт.
А для тих, що крадуть без кінця.
Шановні діячі, руку на колоду.
Досить, рвати душу з українця.
Час настав трудитись для народу.
Відїли морди на людській крові.
Підфарбувались трішки в сивину.
Якби відалли ви своїх дітей війні.
Посивіли б, втративши свою дитину.
А колись, наші Київські князі,
Боронити землю разом із дружиною,
Відправляли свого сина на чолі.
І смерть його, землі була даниною.
А що із вами нині стало? наші діячі.
Не має й згадки того благородства,
В Раді чубитесь, би дивились глядачі.
Не бачив світ ще такого паскудства.
