Коли місто поглинатимуть жовті барви,
ми потонемо в них,
розливаючи теплі фарби.
І розтоплене золото
потече по алеям- жилам-вулицям,
заливаючи собою мансарди.
Осінь гратиме під дощем на гітарі,
а в парках - в нарди.
І немає ніде спасіння.
Лиш у трансових сновидіннях,
у книжках і шарфах темно-синіх,
в золотавому сіні.
у трамвайному скрипінні,
в павуковому павутинні.
в тепло-кавовому везінні,
що зігріло тобі руки
на вогкому вокзалі міста тіні.
І коли ти зустрінеш цю осінь
у метро в натовпі багатоголосім,
кинь їй пару монеток.
І досить.
Вона ж боса і простоволоса.
Осінь гляне на тебе так скоса,
і кивнувши лиш раз за монету,
візьме в руки валізу затерту
і покине це місто із фетру
помаранчевого з фіолетом.